Спогади вищетарасівців про будівництво Каховського водосховища

«Нове наше море – нове наше горе», - записав Олександр Довженко у своєму щоденнику під час перебування на будівництві Каховського водосховища 04.10.1954 р. «Як же колгоспники поставилися до ідеї моря і переселення?» - запитує у «Щоденнику» Довженко  і відповідає : «Проклинали усі, кого переселили, і всі, хто цей захід  здійснював! -  не витримав голова сільради і бабахнув правду. – Усі проклинали!» 

    Колись Дніпро – одна з найбільших рік Європи – був чистоводним, зі стабільною екосистемою, що нормально функціонувала тисячоліттями, мала велику біологічну продуктивність, годувала і поїла мільйони людей, що жили в його басейні.

         Недавня Галина Матвіївни (1941р.н.) згадує :  « …Село на нашій Україні неначе писанка … Таким  і було  наше село,  яке мало вигляд підкови,  повернутої до берега ріки.  Дніпро мав чисту, як сльоза, воду.  Зайдеш у воду і бачиш піщане дно, розмальоване хвилею. В Дніпро впадала ріка Нажора.  Весняні води заливали низи понад рікою. Між Дніпром і Нажорою були плавні. В плавнях з ранньої весни і до морозів паслася колгоспна й  людська худоба.  Там же  були сінокоси, випаси, також господарі розміщували свої вулики.

На березі було колгоспне заготзерно, а також споруджено  естакаду, до якої причалювали товарні баржі. На них навантажували зерно . Далі була пристань . Там, де зараз острів, була МТС (машинно – тракторна станція), на якій ремонтували  сільгосптехніку з навколишніх сіл (Косівки, Стрюківки, Новокиївки. У селі  були  2 початкові школи, середня  школа,будинок сільської ради та магазини.

   В 50-ті роки почалося будівництво Каховської  ГЕС, а також підготовка до створення Каховського водосховища. До робіт було залучено людей  із Західної України, з Білорусії – лісорубів.  Колгосп для приїжджих будував житла, а місцеві жителі, виселені з плавнів, будували хати самі. Спочатку  ставили каркаси, а потім проводили толоку (вальки), на неї збиралися не тільки родичі, а й просто односельці. ки родичі, а й просто односельці.

         Було створено комісію з оцінки будівель, які мали зносити. За ці кошти

господарі зводили нові хати , а магазини, лікарню, будинок сільської  ради будували за  державні кошти.

         Зі спогадів жителя Вищетарасівки  Середи Володимира Панасовича

(1931 р.н.) : «Село Вищетарасівка  було дуже красивим. Воно славилося  гарними врожаями, добрим поголів’ям худоби, гарними виноградниками, а ще плавнями. Я жив у цьому селі,  працював у колгоспі, не знаючи біди, гордився своєю Вищетарасівкою. Йшов час. І ось у 1955 році почали вирубувати плавні, а людей переселяти з їхніх домівок. Довелося людям, моїм односельчанам, зводити  будинки на горі, бо колишнє село було знесене, і там, де були людські оселі, стало дно Каховського водосховища. Враз погіршилася врожайність,  були знищені виноградники, погіршилися  умови для випасання та утримання худоби. Через затоплення села багато людей залишилися без роботи.

         Зі спогадів  Ступак Марії  Павлівни . «Колись давно біля нашого села була річка Дніпро і прекрасні плавні. Згодом плавні вирубали, знищили та  зробили штучне Каховське море. Усіх людей,  які проживали в старому селі, переселили вище. А село ж  було гарне, мальовниче!  Були в ньому й церква, і магазини, і лікарня. Люди дуже любили своє рідне село і звістку про його затоплення зустріли з нерозумінням, з відчаєм.

         Нікому не хотілося покидати насиджені місця, нікому не хотілося покидати чудові краєвиди плавень, царство квітів і трав. Та ніхто людей не питав і вони змушені були переселятися вище.»

         Із спогадів  Савели Оникія  Гнатовича (записано зі слів Рожко Л.А.,

онуки Савели О.Г.) :  «Пам’ятаю, що в колгоспі села Володимирівка  на ноги впала худоба. Рік був посушливий, кормів не вистачало. Тоді вантажними машинами вивозили худобу до Вищетарасівки в плавні, на відкорм. А восени поверталась худоба додому своїм ходом, сита, відкормлена, справна».